Петро Конашевич Сагайдачний Фото

      Комментарии к записи Петро Конашевич Сагайдачний Фото отключены

Петро Конашевич Сагайдачний Фото.rar
Закачек 3488
Средняя скорость 6131 Kb/s
Скачать

Подробных сведений о ранней биографии гетмана, к сожалению, не сохранилось, нельзя назвать даже точной даты его рождения. По одним данным, это — 1570 год, по другим — 1577–78 годы. Первая часть фамилии гетмана является родовой и указывает на его происхождение из рода Конашевичей-Попелей — мелкого шляхетского рода, проживавшего в окрестностях города Самбора, вторая составная — Сагайдачный — была дана казаками в признание умения управляться с луком (сагайдак — колчан для стрел). Прозвище Сагайдачный было в те времена довольно распространенным.

Герб гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного

Получив начальное домашнее образование, Петр Конашевич поступил в Острожскую славяно-греко-латинскую академию — первую и единственную тогда на восточнославянских землях. Академия и основанная почти в то же время Острожская типография стали просветительским центром, вокруг которого сложился круг высокообразованных ученых и литераторов.

По окончании академии будущий гетман непродолжительное время служил учителем в семье киевского судьи Яна Аксака, однако в середине 1590-х годов он уже был среди запорожцев. Здесь Сагайдачный быстро завоевал себе авторитет бесстрашного и умелого воина, а благодаря организаторским способностям и сильной воле добился руководящего положения в Запорожском Войске. Начал свою военную карьеру обозным, затем командовал артиллерией на Сечи и вскоре выдвинулся в кошевые атаманы.

Но когда именно стал гетманом, этого точно в хрониках не зафиксировано. В череде довольно часто сменявшихся в начале 1600-х гетманов Сагайдачному неоднократно пришлось брать в руки булаву.

Военную славу ему принесли знаменитые походы казаков во владения Оттоманской Порты и Крымского ханства. Под руководством Сагайдачного в 1606–1608 годы были взяты Белгород, Килия, Варна, Очаков. В боях оттачивалось тактическое мастерство казаков, и гетман, мастерски овладев тактикой морского боя, соединял ее с активными наступательными действиями на суше, широко использовал фактор внезапности, что приносило блестящие результаты в условиях широких военных операций. Громкий резонанс в Европе имели победы запорожцев во время второй волны походов против турок и татар. В 1614 году войска Сагайдачного взяли хорошо укрепленную турецкую крепость Синоп, а в 1616-ом — город Кафу, где располагался наибольший невольничий рынок в Крыму. Речь Посполитая, ведя в то время войну с Московской державой, вынуждена была обращаться за помощью к Запорожскому Войску и идти на уступки требованиям Сагайдачного о сохранении некоторой автономии реестрового войска. Польша официально признавала военную и политическую организацию казаков.

Спасая от гибели войска королевича Владислава, претендовавшего на московский престол, Сагайдачный с 10-тысячным войском осенью 1618 года совершил стремительный поход через Северщину на Москву. Захватив города Елец и Ливны, разгромив ополчение князей Д. Пожарского и Г. Волконского, он объединился с войсками Владислава, стоявшими под Тушино, и начал готовиться к штурму Москвы. Однако о времени штурма стало известно противнику. Понимая, что фактор внезапности не сработал и войска были обречены на долгую осаду хорошо укрепленной крепости, а это не входило в планы гетмана, Сагайдачный приказал прекратить подготовку к штурму.

После подписания 1 декабря 1618 г. мирного договора между Речью Посполитой и Московией войска запорожцев возвратились в Украину. В полном разрыве отношений с Москвой не была заинтересована ни одна из сторон, и дальнейшие отношения приняли характер дипломатический.

В 1620 году в Москву прибыло снаряженное гетманом посольство от Запорожского Войска. От царя посольство получило небольшую плату — 300 рублей и многочисленные подарки. Однако посольство имело и другие цели — провести переговоры с приехавшим в Москву иерусалимским патриархом Феофаном, где тот посвящал в патриарха Филарета Романова — отца царя. Этой ситуацией и решил воспользоваться Сагайдачный для восстановления православной иерархии в Украине.

Неизвестный художник. Портрет гетмана Петра Канашевича Сагайдачного.
Масло. ХVIII ст. Национальный музей истории Украины.

В начале XVII века в Украине, по решению Берестейской унии 1596 года, была ликвидирована православная иерархия, которая находилась под юрисдикцией Константинопольского патриарха. Митрополичьи и епископские кафедры с разрешения короля могли занимать исключительно униатские священники. При таком положении казачество начало активно вмешиваться в религиозную борьбу и вступаться за православное духовенство и мещанство силой оружия. В 1615 году, желая поддержать Киевское Богоявленское братство, сам гетман Петро Конашевич-Сагйдачный вступил в него «со всем Войском Запорожским». Этим шагом казачество продемонстрировало, что намерено взять под свой протекторат национально-культурное движение.

В обстановке секретности и глубокой конспирации патриарх Феофан, которого преследовали и пытались арестовать польские власти, остановился в Киеве и посвятил в епископы нескольких православных священников, а Иова Борецкий стал митрополитом Киевским. В Варшаве их объявили самозванцами и преступниками. Однако не в политических интересах польского правительства, которое вело войну с Портой, было портить отношения с Запорожским Войском — единственным на то время союзником. Королевские посланники, прибывшие в урочище Сухая Дуброва, где собралась казацкая Рада с представителями православного духовенства, пообещали от имени правительства плату за участие в походе, а также согласились на уступки в религиозном вопросе. После бурного обсуждения было решено пойти против Османа II 40-тысячным войском. Оно выступило в поход к Хотинской крепости на соединение с польскими войсками. Будучи искушенным в дипломатии и пользуясь доверием короля, Сагайдачный поехал с посольством в Варшаву, чтобы получить гарантии от него. Когда тот пообещал выполнить все свои обещания, Сагайдачный прямо из Варшавы отправился к Хотину. Его возвращение в лагерь было с воодушевлением встречено казаками.

Памятник Петру Сагайдачному на Контрактовой площади в Киеве

Решающую роль в победе объединенного польско-казацкого войска сыграл 40-тысячный отряд казаков под командованием гетмана. Благодаря таким нововведениям, как фламандский строй, наличию легкой и маневренной артиллерии, хорошо обученной и вооруженной пехоты, динамичной и гибкой тактике, казаки могли успешно противостоять туркам. Хотинская битва полностью рассеяла иллюзии Турции относительно непобедимости своей армии и стала преградой на пути дальнейшего ее продвижения в Европу. Для самого же гетмана эта битва стала последней. Раненный отравленной стрелой, Сагайдачный осенью 1621 года был перевезен в Киев, где через несколько месяцев умер. Все свои средства он завещал на содержание Киевской, Луцкой и Львовской школ, на восстановление Богоявленского монастыря. Оплакиваемый многочисленными соратниками и братией, Петр Конашевич-Сагайдачный был погребен в Киево-Братском монастыре, но его могила не сохранилась.

Опубликовано : Купола (Киев), 2005 г., вып. 1, c. 50 – 52.

Сподобалась стаття? Поділіться!

Висловіть свою думку!

Петро Сагайдачний — гетьман Запорізької Січі, який зробив з козаків регулярну армію

Конашевич-Сагайдачний Петро народився близько 1577 р. в с. Кульчиці Самбірського району Львівської області (Україна), помер від отриманого поранення 20 жовтня 1622 р. в Києві у віці 45 років.

Талановитий полководець, гетьман Війська Запорізького, завдяки якому були здобуі гучні перемоги запорізьких козаків над Кримським ханством, Османською імперією і Руським царством, який захопив «половину Москви» в 1618 р.

Подвиг Петра Сагайдачного.

  • у 22 роки, в 1598 році на Військовий раді всіх куренів обирається Кошовим отаманом — Гетьманом всього Запорізького війська;

  • Провів військову реформу, перетворивши розрізнені загони козаків на регулярну армію з жорсткою дисципліною (зокрема, заборонив пити горілку під час морських походів, а за пияцтво суворо карав), завдяки чому здійснив ряд успішних походів, що прогриміли на всю Європу. Так, під його керівництвом запорожці
  • взяли у 1605 р. «найнеприступнішу» турецьку фортецю Варну;
  • у 1608 році захопили і зруйнували турецьку фортецю Перекоп;
  • у 1609 році на 16 чайках увійшли в гирло Дунаю і розгромили турецькі міста Ізмаїл, Кілію, Білгород;
  • у 1615 році на 80 чайках нахабно підійшли до Константинополя і на очах турецького султана спалили його гавані Мізевіі та Архіоки. Турецький флот, що вийшов їм назустріч, був вщент розгромлений, а турецький адмірал узятий в полон;
  • у 1616 році на 40 чайках 2000 запорізьких козаків розгромили турецький флот у Дніпро-Бузькому лимані, захопивши 15 турецьких галер;
  • у 1616 році несподівано атакували грізну фортецю Синоп на північному узбережжі Туреччини, захопили її, знищили турецький гарнізон і ескадру, попутно зруйнувавши фортецю Трапезунд;
  • 1616 рік — повертаючись з Туреччини, захопили фортецю Кафу (Феодосія) і звільнили кілька тисяч невільників, знищивши чотирнадцятитисячний гарнізон і одну з найбільших турецьких ескадр;
  • у 1618 році козаки увійшли в Стамбул, убили 6000 турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста;

  • у 1618 році в союзі з польським королем Владиславом організував безпрецедентний похід на Москву, коли протягом трьох місяців «російського походу» козаки подолали понад 1200 кілометрів, захопивши Путивль, Рильськ, Курськ, Калугу, просуваючись із середньою швидкістю 15-20 км в добу (поляки за цей час пройшли 250 кілометрів без серйозного опору і не взяли жодної фортеці). Під Серпуховом після першого ж бою із загоном Сагайдачного московське ополчення Дмитра Пожарського (Мінін і Пожарський — національні герої Росії) просто. розбіглося, відкривши шлях на Москву, потім біля Донського монастиря козаки розбили прямо на марші дружину боярина Бутурліна, з’єднавшись з військами Владислава в районі Тушино.

    Коли доля нової російської династії Романових (якій всього-то було 5 років) висіла на волосині, Сагайдачний відмовився від штурму і руйнування Москви, вирішившивши, що

  • посилення одного з трьох супротивників (Польщі, Російського царства та Османської імперії) невигідно запорізьким козакам ;
  • довга облога потребує величезних фінансових ресурсів, яких немає у Польщі;
  • Москва дала величезні «відкупні»: було підписано Деулінське перемир’я, в якому Росія позбавлялася Смоленська, Чернігова, Рославля, Новгород-Сіверська, Почепа, Стародуба — всього 29 міст з прилеглими до них землями, що переходили до Речі Посполитої, до складу якої входила Україна. Владислав Ваза зберіг право іменуватися «російським царем» в офіційних паперах польсько-литовської держави. Запорізькі козаки отримали 20000 золотих і 7000 штук сукна.

    Цікаво, що у 1632 р. (через 10 років після смерті Сагайдачного) Росія порушила перемир’я, почавши Смоленську війну (1632-1634 рр.), в результаті якої Владислав Ваза назавжди відмовився від прав на царський трон в Москві;

  • розгром 162-тисячної турецької армії у Хотинській битві 1621 року (м. Хотин, сучасна Чернівецька область) — пік таланту полководця Петра Сагайдачного. Внаслідок битви польські війська і запорізькі козаки Сагайдачного знищили 80 тис. турецьких військ, решту змусили втекти. Ця поразка примусила Туреччину назавжди відмовитися від планів завоювання Європи.

    Цікаве про Петра Сагайдачного.

  • Сагайдачний був прекрасним тактиком. Його вміння знаходити непомітні маршрути для пересування війська ворожою територією, а також висока дисципліна війська і вдосконалена тактика битви дозволяли козацькому війську вести рівний бій з противником, який перевищував козаків за чисельностю у 2-3 рази;
  • помер Сагайдачний від поранення отруєною турецької стрілою у Хотинській битві;
  • існують дані про те, що за п’ять днів до своєї смерті Петро Сагайдачний написав заповіт, в якому вказав, що всі ті скарби, якими він володів за життя, повинні після його смерті перейти Київському братству і Львівській братській школі, а також на релігійні цілі. Проте досі достовірно не відомо, чи існував заповіт насправді. Є легенда про те, що гетьман просто десь заховав свої скарби, які до сих пір так і не були знайдені.

    Петро Сагайдачний і соціальні мережі.

    Сторінка Петра Сагайдачного в соціальній мережі Facebook.

    Група, присвячена Сагайдачному, у «ВКонтакте».

    Ні груп, ні сторінок, які були б присвячені Петру Сагайдачному, в соціальній мережі «Однокласники» не знайдено.

    Біографія Петра Сагайдачного.

  • З 1589-го по 1592 рік отримував початкову освіту в Самборі;
  • з 1592 по 1598 рік навчався в Острозькій школі на Волині;
  • 1594-1600 роки — обіймав посаду ректора,
  • 1598 рік — Сагайдачний приєднався до війська Запорізького. Тривалий час перебував серед запорожців, набуваючи своєю відвагою і розумом авторитет. Саме на Запоріжжі Конашевича як вправного лучника починають називати “Сагайдачним”;
  • осінь 1600 року — Сагайдачний бере участь у поході великого коронного гетьмана Яна Замойського, який той організував як молдавсько-волинську компанію. У цьому поході взяли участь тисячі козаків. У ролі козака виступав і Сагайдачний;
  • 1601 року — як звичайний козак брав участь у приєднанні до Речі Посполитої Естонії, яка до цього належала Швеції. Протягом року приймав участь у польсько-шведській війні;
  • 1603-1614 роки вважаються невідомими в житті Сагайдачного. Проте очевидно, що протягом цього часу він брав активну участь у козацьких морських і сухопутних походах проти турків і татар. Справа в тому, що лише за цієї умови йому в 1614 році могли довірити гетьманську булаву під час походу на Кафу, який пройшов у 1616 році;
  • лютий 1615 року — Сагайдачний вже був дуже впливовим полковником у козаків, яких налічувалося близько трьох тисяч чоловік;
  • весна 1616 року — Запорізьким гетьманом був Василь Стрілківський. Однак приблизно в червні гетьманом став Сагайдачний;
  • липень 1616 року — новообраний гетьман в компанії 6000 козаків вирушив у морський похід. Після прибуття в Очаків рятував від неволі християн;
  • осінь 1616 року — похід до Туреччини;
  • січень 1617 року — Сагайдачний разом з козаками захопив Оскол і зробив спробу взяття Воронежа. Але царські війська витіснили козаків з московської території;
  • 1617 рік — у зв’язку з невдалим походом на Московію, а також деякими іншими невдачами був призначений новий гетьман — Дмитро Барабаш;
  • жовтень 1617 року — у зв’язку з неправильною політикою і керівництвом Барабаша він був скинутий з посади, а Сагайдачному повернуто гетьманство;
  • початок 1618 року — Сагайдачний відправив послів до перського шаха з метою отримання його підтримки у війні проти Османської імперії. Однак через зраду імеретинського князя посольство не досягло своєї мети;
  • червень 1618 року — козаки під проводом Сагайдачного вирушили на Москву;
  • 7 липня 1618 року — увійшли до н. п. Лівні, одного з найбільших міст Південної Московії;
  • 1620 рік — Петро Сагайдачний відправив послання до Москви для того, щоб висловити готовність запорізьких козаків служити цареві, як вони раніше служили його попередникам. Під готовністю малися на увазі походи Дмитра Вишневецького проти кримських татар;
  • 1621 рік — Сагайдачний готує похід проти турків у турецько-польській війні;
  • в цьому ж році відбулася всім відома Хотинська битва. Там Сагайдачний отримав поранення отруєною турецької стрілою. Важко хворіючи, переїхав до Києва;

  • 10 квітня 1622 року — Петро Конашевич-Сагайдачний помер від отриманих ран. Похований у Києві, у Братському монастирі.

    Однак під час реконструкції монастиря, який походив в період з 1690 по 1693, могилу гетьмана загублено. А в 1923 році і сам монастир був знищений. На даний час на території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила Конашевича-Сагайдачного.

    Увічнення пам’яті Петра Сагайдачного.

  • У Києві, Дніпропетровську, Харкові, Івано-Франківську, Львові та безлічі інших населених пунктів України існують вулиці, названі на честь Петра Сагайдачного;
  • 28 вересня 1991 року під стінами Хотинської фортеці на честь 370-річчя з дня битви під Хотином відкритий пам’ятник Сагайдачному;
  • 1992 рік — відкрито пам’ятник в його рідному селі Кульчиці, там же діє і музей імені Сагайдачного;
  • 19 червня 2001 року відкрито пам’ятник в Києві на Подолі;
  • 2008 рік — пам’ятник у Севастополі. Однак він був демонтований після анексії Кримського півострова російськими окупантами у 2014 році;
  • на честь Петра Сагайдачного названо декілька вищих навчальних закладів: Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і Запорізький інститут МАУП ім. гетьмана Петра Сагайдачного;
  • 4 липня 1993 року в склад Військово-морських сил України увійшов фрегат “Гетьман Сагайдачний”, який є флагманом сучасного українського військово-морського флоту;
  • 25 липня 1995 року державне підприємство “Укрпошта” випустило марку номіналом 30000 карбованців із зображенням Петра Сагайдачного;
  • 6 березня 2000 року Національний банк України випустив в обіг срібну монету номіналом 10 гривень;
  • 2011 рік — згідно з рішенням Архієрейського собору Української автокефальної православної церкви Петро Сагайдачний був канонізований у чині “благовірний гетьман”.

    Завдяки гетьману в суспільстві утвердилася концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої: «Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного».

    Наприкінці 2010 року в Україні відзначають 440-у річницю з дня народження Петра Конашевича-Сагайдачного.

    Петро Конашевич-Сагайдачий є найвідомішим і найславетнішим гетьманом Війська Запорізького до часів Богдана Хмельницького. Гетьманування Петра Сагайдачного (з незначними перервами з 1616 по 1622 рр.) стало цілою епохою в історії українського козацтва.

    Маючи знамениту Острозьку Академію за плечима, П. Сагайдачний зробив величезний внесок в зміцнення позицій козацтва в Україні, а головне — в перетворення Війська Запорізького на виразника устремлінь українського народу та на потужну військову силу, з якою мусили рахуватися усі сусіди.

    Сагайдачний — воїн-оборонець

    Передовсім Петро Сагайдачний постає перед нами відважним полководцем та неперевершеним тактиком, генієм військової думки того часу.

    На Запоріжжі, у цій «школі життя» Сагайдачний швидко здобуває високий авторитет: стає обозним та керує всією артилерією Січі, згодом очолює січове товариство — стає кошовим отаманом, а потім гетьманом Війська Запорозького.

    Розташована на межі християнського і мусульманського світів Січ стала природним заслоном проти татарських і турецьких набігів. Сагайдачний же почав не лише захищатися, а й організовувати походи на Крим і Туреччину.

    Він реформує козацьке військо, на базі окремих загонів організовує регулярне військо з суворою дисципліною, розробляє стратегію та тактику антитурецької боротьби.

    Морські походи під началом Сагайдачного, коли козацькі чайки з’являлися раптово у стін Стамбула та «скурювали мушкетним димом столицю турецького султана»,- як писав сучасник, викликали справжній жах у ворога.

    І що найважливіше — козацький десант звільняв православних полонених, що томилися в тяжкій турецько-татарській неволі.

    Успішні морські походи 1616-1618 рр. на чолі із Сагайдачним стали прикладом сучасного військового мистецтва та посилили впевненість козаків у своїх силах. Продумана тактика і стратегія вкупі із майже міфічною хоробрістю та відчайдушністю стали дійсно непереможними.

    Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи битву запорожців на чайках із турецьким флотом, стверджував: що «на всій землі немає людей сміливіших, котрі б менше турбувалися про своє життя, менше за все боялися смерті».

    З середини першого десятиріччя XVII ст. Сагайдачний керував майже всіма значними походами — як сухопутними, так і морськими, що досягли на той час особливої сили, розмаху і масштабів.

    Із запорозької січової гавані виходило іноді понад 300 «чайок», в яких розміщувалося до 20 тисяч козаків. Добою героїчних походів назвали історики ці морські козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним.

    За свідченням сучасника, «не тільки на Чорному морі, а й у самій турецькій столиці козаки викликали такий великий переполох, що через них там постійно тримають флот, увесь або частину, будують укріплення на берегах Босфору».

    Відомий італійський мандрівник П’єтро дела Валле повідомляв у травні 1618 р.: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати».

    На Січі, на цій окраїні християнського світу ця незвичайна пасіонарність українського народу знайшла віддушину та не в останню чергу завдяки Петру Сагайдачному відповідну своєму часові організацію.

    Історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький зазначав: «Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний».

    Не менш успішним ніж на морі був Сагайдачний у сухопутних кампаніях. Апофеозом козацької звитяги стала Хотинська війна 1621 р., коли козакам безупинно доводилося витримувати атаки в багато раз переважаючої турецької армії, відчайдушно контратакуючи.

    Сагайдачний безпосередньо брав участь у бойових діях, незважаючи на поранення напередодні отруйною татарською стрілою.

    Без перебільшення, перемога під Хотином врятувала Польшу та Україну від турецького поневолення, а Сагайдачний відіграв у цьому головну роль.

    Вірменський хроніст Авксент писав з цього приводу: «Якби не козаки, польське військо було б розбите за 3-4 дні. Перемогу здобуто лише завдяки Богові й запорозьким козакам».

    Сам перебіг кампанії 1621 р. засвідчив, що козацьке військо, яке налічувало 40 тисяч чоловік і становило половину війська Речі Посполитої, фактично було самодостатньою силою, здатною вирішувати будь-які військові завдання.

    Петро Сагайдачний як полководець, здобував перемоги виключно не стандартними, на той час, рішеннями. Сутність його оброни була у використанні тактикики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, до речі, випробувану в багатьох успішних морських походах.

    Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту.

    Не слід забувати, що саме Петро Сагайдачний чи не першим у військовій тактиці активно застосовував проти супротивника тактику засадних та зустрічних боїв, коли нечисленні загони добре вишколених козаків нападали на маршеві колони супротивника, переважаючого у десятки разів і вносили безлад і паніку у його лави.

    Взагалі, військова стратегія і тактика Сагайдачного була розрахована на ведення бойових дій в умовах чисельної переваги супротивника, при чому вирішальний удар завжди наносився миттєво й у найслабкіше місце.

    Не можна не відзначити й високу мобільність козацького війська, яке багато разів зупиняло наступ турецько-татарських орд результативними ударами по їхніх тилових комунікаціях.

    Динамічна й гнучка тактика бою козацького війська, на противагу позиційній, неповороткій тактиці польського війська, була вирішальним фактором у цій блискучій перемозі, яка принесла козакам європейську славу.

    Сагайдачний — політик

    Сагайдачний був непересічним політиком та дипломатом, який дивився на роки вперед та вибудовував як в межах України так і закордоном довгострокові дипломатичні комбінації. Він наполегливо й неухильно проводив свою політичну лінію, дотримуючись чіткої позиції щодо польського короля, магнатів та шляхти.

    «Політик великий і справний», як називали його сучасники, не йшов на відкриту політичну конфронтацію з Річчю Посполитою, а використовував дипломатію для утвердження і проведення своєї лінії.

    Сагайдачний боровся за розширення козацького реєстру та в інший спосіб намагався легалізувати й офіційно визнати козацьку військову та політичну організацію, розширити козацькі права, вивести польські війська з України, встановити релігійне рівноправ’я та визнати вищу православну ієрархію.

    Він розумів, що кожен, навіть невеликий поступ у цьому ділі сприятиме посиленню позицій козаків в обороні прав народу українського народу та православ’я.

    Вперше за Сагайдачного козацтво формує свою політичну програму, в якій виходить за вузько станові інтереси. Утворюється спілка козацтва, міщанства й духовенства.

    Саме в цей час відбувається активне формування національної української спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами.

    В цьому Сагайдачному також належить визначальна роль, адже саме Сагайдачний знову залучив Київ в орбіту майбутньої нової Української козацької держави. При ньому Київ знову стає політичним осередком нової України.

    Історик М. С. Грушевський писав, що вже сучасники дуже високо оцінювали політичний талант Петра Сагайдачного, визнавали загальноукраїнське значення його діяльності.

    «В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного як дуже розважного, глибокого політика, що вмів поставити козаччину на службу загальнонародним справам і зробив з козацького війська опору національного українського життя. Сагайдачний відкрив тим нову добу в історії українського життя».

    Не в останню чергу завдяки його діяльності в тогочасній суспільній свідомості утверджується бачення козацтва як символу слави руського народу, «щита» християнського світу проти невірних, що урівнювало українців з іншими народами, утверджувало «чуття власної сили, гідності, унікальності та надійності свого історичного фундаменту».

    У середовищі козацької спільноти завершується формування погляду на себе як на «політичний народ», рівноправний зі шляхтою, котрий виступає легітимізованим виразником і захисником прав та свобод «нашої руської нації».

    На зміну старій княжій аристократії утверджується нова провідна суспільна еліта — козацька старшина на чолі із Петром Сагайдачним.

    Поняття «руський народ» набуває «термінологічної конкретності», позначаючи мешканців територій, історично пов’язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби.

    Формується погляд на цей «народ» як на самодостатню політичну спільноту, чиє існування санкціонується божим промислом у непереревній тяглості віри і Церкви. При цьому козацтво починає визнаватися нарівні із шляхтою невід’ємною складовою ланцюга тяглості й легітимації народу.

    Утверджується концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої.

    «Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного», — зазначалось у проханні православної шляхти (не козацтва!) до сейму 1623 р.

    Сагайдачний надав козацькому руху інтелектуальної глибини, міцно пов’язавши його із захистом православ’я, яке після Брестської Унії 1596 року було оголошено поза законом.

    Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст., а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань.

    Одразу ж після Брестського собору 1596 р. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії.

    З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства — важливого культурного центру України, яке виступало проти Унії.

    Маніфестаційний вступ усього війська до братства, яким запорожці продемонстрували солідарність із його програмою, а також те, що беруть його під свій захист, був виявом величезної політичної ваги, який сприяв популярності організації в широких народних масах, високо підніс авторитет братства, а водночас оберігав його від репресій.

    Не можна не згадати ще один акт, а саме висвячення під захистом козацької шаблі православним Київським митрополитом Іова Борецького і єпископів — що відновило знищену унією православну ієрархію.

    Це відбулося за ініціативи Петра Сагайдачного і означав без перебільшення порятунок православної церкви та її вірних від духовного та морального занепаду.

    Очевидно, Сагайдачний чудово усвідомлював важливість опертя козацької шаблі на ідею та віру.

    Він зробив незвичний, безпрецедентний для свого часу історичний крок — поставив зброю на охорону культури. Таке поєднання зробило із козацької військової сили справді політичну потугу та могутній притягальний центр для українського населення.

    Сагайдачний — меценат і покровитель освіти та культури

    Сагайдачний навчався в Острозькій школі — центрі тогочасної української вченості інтелектуального й духовного життя.

    Цей навчальний заклад був визнаним в Україні культурним та освітнім центром, де молодим людям прищеплювалося розуміння значущості духовних цінностей свого народу.

    Згодом він потрапляє до Львівської братської школи, де зустрічається з Іовом Борецьким, з яким підтримував зв’язки до кінця свого життя.

    Дружба з Іовом Борецьким пізніше переросла в політичний союз, який відіграв вагому роль в українському релігійному і політичному житті.

    В будь-якому разі та духовна атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в острозький період його життя, остаточно сформувала його особистість.

    За сприяння Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію.

    Впродовж усього життя він допомагав освітнім та культурним центрам матеріально, за заповітом залишивши майже все своє майно й гроші Київській, Львівській і Луцькій школах «на науку і виховання бакалаврів учених дітям християнських за чим би наука тривати могла вічні часи».

    Джерело: офіційний сайт Українського інституту національної пам’яті


    Статьи по теме